5 1 Виникнення і розвиток ідеї правової держави

Таким чином, у сучасному світі виділяються дві групи держав, які можна віднести до правових в тому сенсі, що перші з них перестали бути поліцейськими, а другі – тоталітарними. Теорія правової держави у другій половині XX ст. Вже не є виключно умоглядної, раціональної, утопічною й практично нездійсненною концепцією створення справедливої ​​держави. Вона отримала визнання на конституційному рівні, на засадах правової державності будується діяльність сучасних західних демократичних держав. Наприклад, О.Ф.

Причому формування правової держави в Росії відбувається одночасно зі створенням громадянського суспільства, а це – велика складність. Найбільш відомою фігурою ліберальних мислителів другої половини XIX ст. Він володів незвичайною широтою наукових інтересів, і його роботи в галузі права не втратили свого теоретичного і практичного значення до сьогоднішнього дня. Чичерін виходив з необхідності пріоритету держави в здійсненні суспільних перетворень, виступав за парламентську і конституційний лад, вважав, що правом визначається область свободи людини. На його думку, почала права випливають з природи людської особистості і визначають взаємні відносини свободи розумних істот. Але, як і моральність, це формальний початок. Його зміст дається економічними відносинами.

Ідея ж і інститути відносяться до глубоколежащие верствам європейського розвитку права і націлені на досягнення мирного порядку, гарантованого державою з допомогою права. Сучасний етап розвитку аналізованої концепції характеризується закріпленням принципів правової держави в конституційному законодавстві, а також, що характерно для вітчизняної юридичної науки, обговоренням проблем формування, побудови правової держави. Не погоджуючись із Ж,-Ж. Руссо, Гегель уважав, що людина не народжується від природи вільною, що вона здобуває свободу як духовна істота.

Загальнотеоретичні знання, які передавалися іноземними професорами, сприймалися як «абстрактні формули», «теоретичні витонченості правознавців Заходу». З ідеями давньогрецьких мислителів про право, свободу, людську гідність перегукуються гуманістичні погляди і погляди давньоримських політичних і громадських діячів. Вони трактують державу як публічно-правову спільність людей.

У дійсності ці постулати часто порушуються, зокрема, через невірне застосування різними суб’єктами принципу „дозволено усе, що не заборонено”. Мусульманські країни, як і раніше, вважають справжнім законом або Коран, або звичай. І, безсумнівно, на шляху формування правової держави ще треба буде пройти чимало рубежів. Поняття правової держави в сучасній Німеччині (панівне думка) висловлює зв’язаність і обмеження держави правом, перш за все демократичною конституцією і правовими законами, виданими на основі цієї конституції.

Файли у цій статті

Ще Гегель підкреслював, що гарні закони ведуть до процвітання держави, а вільна власність є основною умовою його блиску . Ідеї про взаємозв’язок права і держави, закону та політики античних мислителів зробили помітний вплив на становлення і розвиток навчань про права і свободи особистості, поділ влади, конституціоналізм в епоху Нового часу. Нове юридичний світогляд вимагало нових уявлень про свободу і гідність особистості шляхом їх затвердження у вигляді права. Забезпечення політичної свободи особистості можливо тільки на основі правової організації та діяльності системи законодавчої, виконавчої та судової влади. Як бачимо, сам термін “правова держава” Кант ще не застосовував.

• У його трактуванні ідея панування права повинна була втілитися в державі, в якій здійснено поділ влади на окремі гілки.
• Одне без іншого існувати не може.
• Розглянемо історію та передумови виникнення теорії держави і права.
• Шляхом включення до Декларацію природні права людини перетворилися на суб’єктивні права окремих індивідів по відношенню до держави як до цілого.
• Повернення вітчизняних правознавців до досліджень проб­лем становлення та функціонування правової держави відбу­вається в середині 80-х років під час перебудови.

Одна річ – бути мовою під забороною, вторинною, безправною, призначеною на знищення. Зовсім інша – мати статус державної. Шлях до державницької позиції de jure і de facto не закінчується ніколи. Не можна раз і назавжди стати мовою державною і не бути готовою підтверджувати цю позицію. Політичний досвід суб’єктності модерна українська мова має.

Виникнення і розвиток теорії правової держави

Ще Сократ, Платон і Аристотель намагалися встановити взаємозв’язки між правом і державною владою. Вони виходили з того, що розумною і справедливою є та форма існування людей, при якій закон є обов’язковим як для громадян, так і для самої держави. Державна влада, яка визнає право й одночасно обмежена ним, на думку цих філософів, https://www.04563.com.ua/list/451857 є справедливою державністю. У цілому, процес формування правової держави в Росії, як кажуть, пішов. На кожному з етапів розвитку громадянського суспільства він відображає відповідний рівень культури і реальну правову дійсність. Наша країна вистраждала ідею правової державності в численних лихах, конфліктах, війнах і революціях.

Історичний розвиток концепції правової держави

Держава не може обмежувати свободу особи, включаючи свободу совісті, віросповідання, думки, пересування, бо вона діє в інтересах взаємної солідарності індивідів. Вона не може посягати на основний принцип рівності індивідів. Державі близькі соціальні програми, які йдуть на користь найманим працівникам, включаючи визнання професійних спілок і колективних договорів, умов праці, її оплати та інші. Дюгі визнавав політичні права особи, підтримував пропорційну систему голосування як найбільш справедливу. Джефферсон, автор „Декларації незалежності США”, практично втілював ідеї правової держави на американському континенті. З позиції теорії суспільного договору і невід’ємних прав людини він критикував монархічну форму правління і відстоював принцип народного суверенітету.

Треба відзначити, що саме в цьому останньому значенні найчастіше й розуміється правова держава в сучасній юридичній науці. Правової організації самої системи державної влади на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Право – це специфічні загальнообов’язкові норми, це такий специфічний соціо – нормативний регулятор, тобто специфічні, особливі, особливі, не скрізь існуючі соціальні норми. Але це загальнообов’язкові соціальні норми. А скрізь, де є загальнообов’язкові соціальні норми, з необхідністю існують владні соціальні інститути, які покликані ці норми формулювати і підтримувати, забезпечувати примусовою силою. Інакше кажучи, без якогось владного інституту право як загальнообов’язкова норма існувати не може.

У ході суспільного прогресу воно набуває нових властивостей, наповнюється новим змістом, відповідним конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. Повага до закону ще не стало домінуючою рисою правової свідомості, чинником, що сприяє забезпеченню стабільності, зміцнення демократичних основ суспільства. Конституція наділяє Президента досить широким колом прав, який, по суті, охоплює всі сфери і напрямки організації та здійснення в країні державної влади.